Стиль модернізм в архітектурі
Архітектурний модернізм є нового зразка стилем в архітектурі 20–го століття, який докорінно відрізняється від всіх попередніх стилів, так як в основі його лежить насамперед раціональність і функціональність.
Архітектор модернізму відмовляється від монументальної та інших тематик, притаманних раннім архітектурним стилям; відсутній ліпний декор та інші прикраси.
Стиль модернізм в архітектурі, споруди, які виконані в цьому стилі, зведені виключно з нового зразка матеріалів, як залізобетон, скло, цегла. Крім того, фасади, виконані в цьому стилі більшою мірою були облицьовані склом, тобто виконані в сухому способі обробки. Якщо і були типові бетонні стіни та інші конструктивні елементи, то декорування їх було відсутнє геть.
Але стиль модернізм виявляв себе не тільки в прямокутних нехитрих засклених «коробках» з повним заскленням фасадів, були і проекти різних форм і конструкцій, досить складних і оригінальних, як наприклад, музей Гуггентхейма в Нью–Йорку, який Ви можете спостерігати на малюнку вище (будівля округлої форми), а також для наочності представлена фотографія нижче кафе “Жимчужина” в Азербайджані. Дуже мудрі форми, чи не так? Але при цьому замете, ніякого декору, розписів і т. д., тільки форми конструктивних елементів, в цьому і є весь модернізм.
Крім того, варто відзначити стилі-попередники модернізму (клас неостили): ар–нуво (Франція), югендстіль (німеччина), сецессіон (Австралія), неокласицизм.
Різновиди архітектурного модернізму — Підручник з Мистецтва. 9 клас. Назаренко
Підручник з Мистецтва. 9 клас. Назаренко — Нова програма
Архітектурний модернізм включає наступні архітектурні напрями, які послідовно історично змінювали один одного, стаючи ланками одного еволюційного ланцюга, що виникав вслід за науково-технічними відкриттями і технологічними проривами суспільства: європейський функціоналізм 1920—1930-х рр.; конструктивізм і раціоналізм в 1920-х рр.; архітектурний ар-деко-стиль; інтернаціональний стиль, бруталізм 1950—1970-х рр.; органічна архітектура тощо.
Розглянемо деякі з них. Новий етап у розвитку модернізму як стилю в архітектурі, який отримав назву «функціоналізм», почався після Другої світової війни. Зруйновані європейські міста мали потребу в економічному відновленні. Раціональна основа функціоналізму і його орієнтація на економічні індустріальні методи домобудівництва сприяли швидкому відновленню житлового фонду, з мінімальними витратами. Біля витоків виникнення функціоналізму стояла вища школа будівництва і художнього конструювання в Німеччині — «Баухауз». Одним із засновників раннього функціоналізму був архітектор Вальтер Гропіус, який вважав, що в нову епоху архітектура повинна бути суворо функціональною, економічною і орієнтованою на технології масового виробництва. Знаковою і авторитетною силою цього періоду став французький архітектор Ле Корбюзье, котрий зміг суттєво розширити практичні архітектурні прийоми і палітру функціоналізму і зумів виробити власну теоретичну платформу, яка отримала назву «П’ять відправних точок архітектури». Її потім узяли на озброєння всі архітектори світу, які прагнули створювати сучасну архітектуру:
1. Стовпи-опори. Будинок може бути піднятий над землею на залізобетонних стовпах-опорах, при цьому звільнене місце під житловими приміщеннями використовується для саду або стоянки автомобілів.
2. Плоскі дахи-тераси. Замість традиційного похилого даху з горищем під ним, пропонується влаштовувати плоский дах-терасу, на якому можна було б посадити невеликий сад або створити місце для відпочинку.
3. Вільне планування. Стіни більше не є несучими елементами в зв’язку із застосуванням залізобетонного каркаса, тому внутрішній простір від них звільняється. В результаті, внутрішнє планування будинку можна організувати вільно, з набагато більшою ефективністю.
4. Стрічкові вікна. Завдяки каркасній конструкції будівлі та відсутності зв’язку з несучими стінами, вікна можна робити будь-якого розміру і конфігурації, в тому числі вільно протягнути їх стрічкою від кута до кута вздовж всього фасаду.
5. Вільний фасад. Опори встановлюються поза площиною фасаду, всередині будинку. Зовнішні стіни можуть бути при цьому з будь-якого матеріалу — легкого, крихкого або прозорого і приймати будь-які форми.
«Житлова одиниця» — багатоквартирний дім у Марселі. Франція. Арх. Ле Корбюзье
Адміністративна будівля в Чандигархі, Індія. Арх. Ле Корбюзье
Арт-деко (французькою art deco, дослівно «декоративне мистецтво», від назви Міжнародної виставки сучасних декоративних і промислових мистецтв 1925 року у Парижі) — впливовий напрям в архітектурі, образотворчому і декоративному мистецтві у Франції, в першій половині XX ст. У 1930—1940-і рр. став популярним в міжнародному масштабі. Перестав бути актуальним у період після Другої світової війни. Архітектори активно застосовували зигзагоподібні і ступінчасті форми, широкі та енергійні криві лінії (на відміну від м’яких текучих кривих модерну). Арт-деко непомітно зник після підйому масового виробництва, коли до нього почали ставитися, як до кричущого, позбавленого смаку і підроблено-розкішного.
Хмарочос компанії «Крайслер». Арх. Вільям ван Ален. Нью-Йорк. США
Канзас-Сіті Пауер енд Лайт Білдінг — найвищий будинок штату Міссурі. США
Ратуша Буффало, Нью-Йорк. США
Бруталізм (від французького beton brut — «необроблений бетон») — напрям в архітектурі періоду 1950-х — 1970-х років, в архітектурі Великобританії. Засновниками напряму вважаються англійські архітектори Елісон і Пітер Смітсони. Бруталізм мав поширення практично у всіх країнах Європи і світу, в тому числі в США, Канаді, Японії, Бразилії, країнах Скандинавії та інших. Характерні риси: інтерес до локального кольору, пластичної помітної модерністської форми, гостро-виразних фактур; підкреслена масивність форм і конструкцій, сміливі великомасштабні композиційні рішення; поверхня будівельних матеріалів не декорується, експоновані в їх природному вигляді; переважний будівельний матеріал — залізобетон, армований бетон. Архітекторів-бруталістів приваблювали пластичність бетону, його «скульптурні» можливості. Наприклад, одна з популярних тем у бруталістів, яка часто використовувалася в проектах адміністративних і громадських будівель, — це сходинкова піраміда, перевернута підставою вгору і піднесена над землею на пілонах.
Національний королівський театр у Лондоні. Арх. Д. Ласдан
Бібліотека Гейзел Лайбрері Каліфорнійського університету в Сан-Дієго, США (1970 р.). Арх. Вільям Леонард Перейра
Уважно розгляньте ілюстрації у підручнику. Прочитайте таблицю. Знайдіть ознаки стилю в конструкції будинків на фотографіях.
Загальні ознаки модернізму в архітектурі, які були притаманні всім напрямам
Форми конструкції | Відмова від стилів минулого, оновлення як конструктивних і планувальних ідей, які закладаються до проекту, так і зовнішніх форм. Ґрунтування на новітніх досягненнях науково-технічного і промислового прогресу. З’явився образний вислів — «призми з бетону і скла». Раціональний підхід до вирішення конструкцій і внутрішніх просторів, відсутність тенденцій прикрашання, «інтернаціональний» характер при забудові споруд. Використання найсучасніших будівельних матеріалів і конструкцій. Відсутність тенденцій прикрашання, принципова відмова від історичних ремінісценцій у вигляді споруд |
Фасади будинків | Ритм каркасів, криві оболонки, виступи і заглиблення окремих частин будівлі породили багатство світлотіні, яке не може бути створено на пласких навісних стінах. Вони довго слугували невід’ємною приналежністю нової архітектури |
Характерні елементи інтер’єру | Раціональний підхід до вирішення внутрішніх просторів (функціональний підхід) |
Уважно розгляньте ілюстрації у підручнику. Який із напрямів архітектури періоду модернізму вам сподобався найбільше? Чому?
Радянський архітектурний модернізм — Вікіпедія
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Радянський архітектурний модернізм (неомодернізм) (фр. modernisme від фр. moderne — новітній, сучасний; англ. modern — сучасний, новий) — один із трьох основних радянських архітектурних стилів поряд з конструктивізмом і сталінським класицизмом. Виведений критиками в окремий напрямок на початку XXI століття. Охоплює період з 1955 до 1991 року.
Загальна характеристика[ред. | ред. код]
Джерела[ред. | ред. код]
Неомодерністські ідеї прийшли в СРСР із Заходу і трансформувалися в радянський архітектурний модернізм. Його витоки лежать у творах Ле Корбюзьє, який до 1950-х років виробив основи нового, власного архітектурного стилю.
Під час «хрущовської відлиги» в Радянському Союзі з’явилися у відкритому доступі спеціалізовані професійні журнали для архітекторів. Також практикували обміни досвідом з архітекторами з тодішніх соціалістичних країн. Інтернаціональність модернізму є однією з головних його особливостей.
Початок розвитку радянського неомодернізму дала архітектурна реформа 1955 року, проведена Микитою Хрущовим. Кінець збігся з розвалом СРСР.
Термін[ред. | ред. код]
Термін «радянський архітектурний модернізм» запровадили на початку 2010-х років. Проте це поняття ще немає точних критеріїв. Чітко визначено лише його період. Велику роль у виявленні цього стилю зіграв французький фотограф Фредерік Шобен, який на початку 2000-х років об’їздив територію колишнього Радянського Союзу. Своїми фотографіями він звернув увагу на особливості низки будівель, що на той момент належали виключно до бруталізму
Бруталізм і неомодернізм[ред. | ред. код]
В основу радянського модернізму ліг бруталізм, тому неомодернізму також характерні відповідні риси: функціональність масивних форм і конструкцій; урбаністічний вигляд будинків, сміливі і вигадливі композиційні рішення. Так само як і в бруталізму, основним будівельним матеріалом був залізобетон, а підхід виконання архітектурного замовлення був комплексним.
Особливості стилю[ред. | ред. код]
На відміну від бруталізму неомодернізм має певні особливості. Наприклад, представники радянського модернізму використовували облицювальний матеріал (мармур, піщаник, черепашник або дешевші аналоги). Для цього архітектурного стилю, переважно на стадії розвитку також характерна декоративність, наприклад, наявність мозаїчних панно та інших модерністських елементів прикраси. Окрім того, масове засклення поверхонь будівель частково нагадує конструктивізм.
Основні приклади стилю[ред. | ред. код]
До головних зразків радянського модернізму у Києві можна віднести Будинок «Літаюча тарілка» Флоріана Юр’єва (1978), Київський річковий вокзал Вадима Гопкало, Вадима Ладного, Григорія Слуцького (1961), Київський автобусний парк №7 (1965—1973), Стіна Пам’яті на Байковій горі Володимира Мельниченка й Ади Рибачук (1968—1981), Київський центральний автовокзал, готель «Салют» Авраама Мілецького (1984), Київський палац дітей та юнацтва, інтер’єри якого Ада Рибачук і Володимир Мельниченко оздобили мозаїками, Житній ринок Валентина Штолька (1982), Будинок меблів на бульварі Дружби народів, 23 Наталі Чмутіної (1984), готель «Експрес» (1985).
Важливу роль у визначенні стилю зіграв альбом французького фотографа Фредеріка Шобена, а також серія фотографій «Spomenik» нідерландського фотографа Яна Кемпенаерса.[5]
Основна критика даного архітектурного стилю полягає в тому, що після сталінської «декоративності» суто функціональна аскетичність модернізму, починаючи з хрущовських часів, позбавила архітекторів простору для творчості. Щодо поглядів обивателів — багатьох пересічних громадян СРСР не влаштовували так звані «будинки-коробки», як позбавлені культурної та художньої цінності. До того ж, мистецтво цієї доби в цілому й архітектуру зокрема, відрізняв формальний підхід і дотримання ідеологічним установкам.
Архітектурний модернізм
Будівля Баухауз у Дессау після реконструкції.
Архітектурний модернізм ( фр. modernisme , Від фр. moderne — Новітній, сучасний; » англ. modern «- Сучасний, новий) — рух в архітектурі двадцятого століття, переломний за змістом, пов’язане з рішучим оновленням форм і конструкцій, відмовою від стилів минулого. Охоплює період з початку 1900-х років і по 70-е — 80-е роки (в Європі), коли в архітектурі виникли нові тенденції. У спеціальній літературі терміну «архітектурний модернізм» відповідають англійські терміни «modern architecture», «modern movement» або ж «modern», що вживаються у тому ж контексті. Вираз «модернізм» вживається іноді як синонім поняття «сучасна архітектура»; або ж як назва стилю (в англомовній літературі — «modern»).
Архітектурний модернізм включає такі архітектурні напрямки, як європейський функціоналізм 20-30-х років, конструктивізм і раціоналізм у 20-х роках Росії, рух » Баухауз «у Німеччині, архітектурний ар-деко стиль, інтернаціональний стиль, бруталізм, органічна архітектура. Таким чином, кожне з цих явищ — суть одна з гілок загального дерева, архітектурного модернізму.
Основні представники архітектурного модернізму — це піонери сучасної архітектури Френк Ллойд Райт, Вальтер Гропіус, Ріхард Нойтра, Людвіг Міс ван Дер Рое, Ле Корбюзьє, Алвар Аалто, Оскар Німейер, а також деякі інші.
1. Загальна характеристика
Кредо архітектурного модернізму закладено в самій його назві — це творення нового, чогось такого, що відповідало б сьогоднішнього дня. Тобто, присутній принципова установка на новизну архітектури, — як конструктивних і планувальних ідей, які закладаються в проекті, так і зовнішніх форм. Образний вислів «призми із бетону і скла» добре передає загальний характер споруд модернізму.
Основні принципи архітектурного модернізму:
- — Використання найсучасніших будівельних матеріалів і конструкцій,
- — Раціональний підхід до вирішення внутрішніх просторів (функціональний підхід),
- — Відсутність тенденцій прикрашення, принципова відмова від історичних ремінісценцій в зовнішності споруд,
- — Їх «інтернаціональний» характер.
У своїх витоках архітектурний модернізм базувався на новітніх досягненнях науково-технічного та промислового прогресу, а також на передових соціально-реформаторських ідеях свого часу. Соціальні установки архітекторів-модерністів відрізнялися, як правило, явним демократизмом, а то й лівизною, — принаймні, у багатьох деклараціях його теоретиків.
Стилі-попередники модернізму в архітектурі це так звані «неостили»: російська модерн, сецессион в Австрії, югендстиль в Німеччині, ар-нуво у Франції, а також неокласицизм, що розвинувся пізніше повсюдно.
Наступний за модернізмом стиль — постмодернізм, основна риса якого це відмова від примату функції і повернення до використання елементів традиційних історичних стилів.
2. Витоки — друга половина 19 століття
Сучасна архітектура (модернізм) мала головним джерелом і надихаючим початком технічну та промислову революцію XIX століття. Залізобетон, надзвичайно міцний і стійкий до навантажень матеріал, був вперше запатентований в 1867 р. Придумав його простий французький садівник Жозеф Моньє, намагаючись знайти рішення для виготовлення садових діжок для рослин — що поклало початок розвитку конструкцій з залізобетону (армованого бетону). Неймовірно легкі та міцні в порівнянні з тим, що знала історія раніше, ці конструкції викликали до життя нові форми в промисловому будівництві, а пізніше і в житлових і громадських будівлях. В цей же час було освоєно будівництво з металу — сміливі і витончені металеві конструкції, часто з величезними прольотами, застосовувалися в будівництві оранжерей, мостів, для перекриттів вокзальних перонів і великих міських ринків. Відомі будівлі цієї епохи, зведені із застосуванням металевих конструкцій — Бібліотека Сен-Женев’єв у Парижі (1850), Кришталевий палац Д.Пекстона в Лондоні (1851), Палац Машин на Всесвітній виставці в Парижі (1889), Бруклінський міст (1883) та ін У 1889 році в Парижі була зведена Ейфелева вежа — спочатку як суто тимчасову споруду Всесвітньої виставки, а пізніше стала символом технічного та будівельного прогресу 19 століття.
У Сполучених Штатах кінець сторіччя ознаменувався будівництвом висотних будівель з металевим каркасом (зовні вкрита ще декоративної облицюванням з каменю) — в Чикаго, в Нью-Йорку. Завдяки каркасу будівлі вже могли досягати висоти 15-20 поверхів — при вельми «полегшеному» плані (будинок Монаднок в Чикаго, (1891) арх. Дж. Рут; будівлю торгового дому Шлезінгер & Майєр в Чикаго, арх. Л.Саллівен. 1899 — 04, та ін.)
Важливу роль для розвитку нових тенденцій зіграли такі чинники, як рух » мистецтва і ремесла «у Великобританії, натхненниками якого були художник і есеїст Вільям Морріс, художник і письменник Джон Рескін, а також промисловий підйом в Німеччині, що виразився, зокрема, в утворенні нових промислово-художні майстерень в Мюнхені («Vereinigte Werksttten fr Kunst im Handwerk», 1898) і в великих художньо-промислових виставках (художньо-архітектурні виставки Дармштадтської колонії (1897, 1901, 1905-08), Дрезденська промислова виставка (1899-1900 рр..) та ін).
Так звані «неостили», розквітлі в Європі в кінці 19 — поч. 20 століття — югенд-стиль в Німеччині, сецессион в Австрії, ар-нуво у Франції, модерн у Росії — рішуче поривали з минулим, як щодо форми, так і щодо базових установок, будучи таким чином прямими попередниками модернізму. Архітектура «неостилей», з її величезними, немислимими раніше віконними прорізами і прольотами перекриттів, великими поверхнями скління, сміливо опановувала залізобетон, що було дуже важливим досвідом для наступних поколінь архітекторів.
Теоретичну основу руху до оновлення архітектури та дизайну на цьому етапі підготували статті, книги (а іноді і споруди) таких видних архітекторів і теоретиків архітектури, як Готфрид Земпер (Німеччина), Анрі Ван де Вельде (Бельгія), Віолле-ле-Дюк (Франція).
Архітектори — предтечі модернізму це: Чарльз Р. Макінтош, Ч.-Ф.-А. Войс (Великобританія), Отто Вагнер, Адольф Лоос (Австрія), Ганс Пельциг (Німеччина), Хендрік П. Берлаге, Анрі Ван де Вельде (Бельгія) і деякі інші. В Америці — Луїс Саллівен, а також Френк Ллойд Райт. Хоча майже всі вони були представниками регіональних «неостилей», їх по праву можна вважати також і зачинателями модернізму в архітектурі.
3. Класичні приклади модернізму в архітектурі
- Будівля Баухауза в Дессау, 1926-29, арх. В. Гропіус;
- Виставковий павільйон Німеччини в Барселоні, 1929, арх. Міс Ван дер Рое;
- Вілла Савой в Пуассі, 1930, арх. Ле Корбюзьє;
- Житлові комплекси «Хай-пойнт-1» і «Хай-пойнт-2» в Лондоні, 1936, арх. Б. Любеткін;
- Санаторій в Пайміо, 1933, арх. А. Аалто;
- Архітектура міста Чандігарх, Індія. Арх. Ле Корбюзьє, П. Жаннере та ін;
- Нова столиця Бразилії, м. Бразиліа, арх. Л. Коста, О. Німейєр, 50-і рр..;
- Будівля «Сігрем» в Нью-Йорку, 1958, арх-ри Міс ван Дер Рое, Ф. Джонсон;
- Музей Гуггенхейма в Нью-Йорку, 1955. Арх. Френк Ллойд Райт.
- Житловий комплекс » Хабітат «на Експо-67 в Монреалі, 1955, арх. М. Сафді.
- Парламентська будівля «Вулик» в Веллінгтоні, 1981, арх. Безіл Спенс.
Література
- Pevzner, Nicolaus. Pioneers of the Modern Movement. London, 1936
- Гідеон, Зігфрід. Простір, час, архітектура. (Переклад з нім.), Стройиздат, М., 1984 р.
- Френк Ллойд Райт. Майбутнє архітектури. М., 1960.
- William JR Curtis. Modern Architecture since 1900. Phaidon, 1982, 1987, 2006. ISBN 9780714833569
Модерна архітектура — Gpedia, Your Encyclopedia
Моде́рна архітекту́ра або архітектура модернізму — термін, що узагальнює в собі декілька течій, стилів в архітектурі, які виникли у 20 столітті та намагалися привнести в архітектуру риси стрімкого технологічного розвитку. Також самостійно може вважатися архітектурним стилем. Модернізм був одним з переважних стилів архітектури 20 сторіччя та зберігає свої позиції у 21 столітті.
Історія та перелік модерних стилів
Модерна архітектура виникає з початком 20 століття. Її виникненню сприяв розвиток використання в будівництві бетону, металу та їх поєднанню — залізобетону. Початковий модернізм базувався на принципу «форма прямує за функцією», тобто результат дизайну повинен служити меті споруди. Нижче додані деякі течії модернізму, розміщені в хронологічному порядку їх виникнення.
Стилі авангардизму
Стилі авангардизму — виникли на початку 20 століття, були особливо популярними у міжвоєнний період (20-і та 30-ті роки). Їм була притаманна відмова від канонів попередніх епох, радикальний пошук нових форм.
- Конструктивізм — авангардистський стиль, що отримав розвиток у 1920-х — на початку 1930-х років. Характеризується суворістю, геометризмом, лаконічністю форм і монолітністю зовнішнього вигляду. Особливо популярним був у СРСР та країнах центральної Європи. Але був також і на заході, проте там він відоміший під назвою функціоналізм — іноді ці стилі поєднують[1], іноді вважають незалежними один від одного, але через подібність розмежувати їх буває складно[2].
- Функціоналізм — є одночасно принципом модернізму та окремим його стилем (іноді функціоналізм не вважають окремим стилем, а лише видом конструктивізму[3]). Його кредо — практичність кожної архітектурної деталі. Кожний елемент повинен мати свою функцію, а якщо він її не має і служить тільки для прикраси — він не потрібен. Функціоналізм використовує переважно прямокутні форми, вікна маленьких розмірів, популярним є скління у вигляді суцільних горизонтальних стрічок. Від конструктивізму його відрізняє візуальна сегментованість та відсутність монолітності будівлі.
- Футуризм — напрямок авангарду, який пропагував культ індивідуалізму, антиісторизму, відкидав загальноприйняті мистецькі норми. Йому притаманні довгі динамічні лінії, що вказують на швидкість, рух. На початку 20 століття був популярним в Італії та СРСР, зараз широко поширений у світі.
- Кубізм — напрямок, що існував насамперед у Чехії в 1910-1930-х роках. Його рисами були гострі, сформовані прямими лініями, фасади. Рисунки таких фасадів складали правильні фігури: прямокутники, трикутники, трапеції, ромби. При цьому кубізм зберігав симетрію та контури класичної архітектури, однак позбавляв її зайвого декору та надавав фасадові риси прямокутності[4].
- Експресіонізм — найбільш незвичайний стиль авангардного модернізму. Виник у 20-роки ХХ віку в західній Європі, наприкінці ХХ століття в осучасненому вигляді (неоекспресіонізм) стає популярним у всьому світі. Для нього характерний відхід від прямування чітким геометричним формам, додавання формам природності та м’якості. Проте, на відміну від традиційного модерну, який теж використовує м’які природні лінії, експресіонізм перекручує звиклі форми, щоб досягти максимального емоційного ефекту. У мотивах стилю часто зустрічаються форми природи: гори, скелі, сталактити.
Прикладом сучасного експресіонізму є всесвітньо відома будівля Сіднейської опери.
Епоха синтезу модернізму з іншими стилями
На початку ХХ століття модернізм з’явився як повне протиставлення старим канонам та стилям. 20-і роки були роками його панування, проте ближче до 30-х років починається процес синтезу модернізму з класичними стилями. У другій половині 1930-х у СРСР та Третьому Рейху модернізм доволі швидко поступається монументальному класицизму та ампіру; у будинках 1930-х зустрічаються перехідні варіанти синтезу модернізму та класицизму (іноді для цієї архітектури виділяють термін постконструктивізм).
В той же час, насамперед у Франції та в Америці, стає популярним стиль Ар Деко — він поєднував машинні техногенні форми модернізму з традиційними органічними мотивами, насамперед модерну. У стилі Ар Деко збудовані відомі хмарочоси Америки Крайслер Білдінг (1928) та Емпайр-Стейт-Білдінг (1930), вплив стилю відчувається у радянських «сталінських висотках». Однак стиль використовувався і при будівництві невисотних будинків.
Будинок на Пушкінській, 49 у Харкові є прикладом синтезу конструктивізму та класицизму
Будинок в стилі Ар Деко в Парижі, 1928
Післявоєнний період
Після Другої світової закінчується епоха класичного авангардного модернізму в архітектурі. Проте з’являються нові форми, а стилі першої половини ХХ століття отримують нове життя у зміненому вигляді.
- Бруталізм — поширення бруталізму почалося у 1950-і. Для стилю характерні масивність, відсутність обробки матеріалів фасаду або їх груба обробка (принцип «чесного матеріалу»). Будівлі бруталізму можуть мати декор, але також грубий та масивний (наприклад, гратчасті бетонні малюнки на фасаді). Форми будівель часто сміливі, популярний принцип формування будівлі кубічними або прямокутними блоками. Проте це необов’язково, брутальні будинки можуть мати і цільну форму.
Потужність конструкцій, сміливі великомасштабні композиції бруталізму є протиставленням легкості та приглаженості інтернаціонального стилю.
Бруталізм набув популярність в усьому світі. Найчастіше він використовується для адміністративних будівель.
- Інтернаціональний стиль — поширився одночасно з бруталізмом у 1950-і. Стиль вимагав відмови від національних культурних особливостей і всіляких різновидів історичного декору на користь прямих ліній та інших чистих геометричних форм, легких і гладких поверхонь зі скла і металу. Його стриманість та універсальність дозволили інтернаціональному стилю поширитися світом. Особливо популярний для офісних будівель та для архітектури хмарочосів.
- Мінімалізм — виник ще у 1920-1930-і, проте розквіт отримав у другій половині ХХ століття. Мінімалізм прагне опустити зайві деталі для досягнення простоти. Він використовує прості геометричні форми, однотонні кольори, може мати стриманий декор. Часто мінімалістичні будівлі мають кубічні форми. Перевага надається природним матеріалам, дереву, каменю, а також склу, хромованим деталям та високим технологіям.
Важливу роль грає постановка освітлення приміщень, популярними є великі вікна[5].
Попри удавану легкість, мінімалізм є складним стилем: йому потрібно досягти відчуття затишку та досконалості якщо можливе використання мінімальних архітектурних інструментів. У наш час мінімалізм популярний серед арт-проектів. Інструменти мінімалізму можуть використовуватися не тільки у модернізмі, а і в інших стилях: постмодерн, лофт.
-
Сучасний мінімалістичний котедж в Амстердамі
-
Для мінімалізму важливий дизайн інтер’єру
-
Музей Гардінера, Торонто, 2006
Сучасний період
У сучасності споруджуються будівлі у більшості наявних стилів модернізму, але з коригуваннями часу. Так виникають нові старі течії з префіксом нео-: неофутуризм, неоекспресіонізм, необруталізм, та навіть з’являється термін «неомодернізм».
До нових стилів сучасності можна віднести хай-тек та біо-тек. Ці два стилі схожі за високотехнологічними інструментами спорудження будівель, але хай-тек прагне створити прямі машинні лінії, а біо-тек створює м’які закруглені органічні форми.
- Лондон. На передньому плані Ліденхолл, хай-тек. На другому плані Сент-Мері Екс 30, в народі «огірок», біо-тек.
Innovation Tower, Гонконг, неофутуризм
-
Концертний зал Волта Діснея, Лос Анджелес, неоекспресіонізм
Лондон. На передньому плані Ліденхолл, хай-тек. На другому плані Сент-Мері Екс 30, в народі «огірок», біо-тек.
Див. також
Примітки
Джерела
Модернізм — Вікіпедія
Модернізм (буквально — «осучаснений», від лат. modernus — сучасний) — напрям у світовому мистецтві та літературі 10—30 років XX століття, що набув найвищого розвитку після Першої Світової війни.
Попри стильові відмінності між собою, модерністи зазвичай зображували дійсність як царство абсурду й хаосу; особистість подавали в контексті відчуження її від соціуму, закони якого сприймаються нею як такі, що є ірраціональними та алогічними, і не пізнаються. Філософія модернізму базується на ідеях про неможливість пізнання і відтворення сучасного світу засобами класичної культури. В цьому модернізм протистоїть насамперед реалістичному мистецтву XIX сторіччя.
Водночас модернізм став своєрідною реакцією на появу авангардного мистецтва. Якщо авангардисти наголошували на спрямованості своєї творчості у майбутнє, заради якого вони створювали або ж конструювали нову реальність, пошук модерністів був спрямований «вглиб» людини, вони прагнули переосмислити чинну реальність, відділяючи особистісне від загального тла буденності.
Представники модернізму в літературі: Марсель Пруст, Гертруда Стайн, Джеймс Джойс, Франц Кафка, Вірджинія Вулф, Езра Паунд, Френсіс Скотт, Е. М. Форстер, Ернест Хемінгуей, Гуґо фон Гофмансталь, Макс Жакоб, Георг Кайзер, Девід Герберт Лоуренс, Персі Віндем Льюїс, Томас Манн, Юджин Гладстоун О’Нілл, Фернанду Пессоа, Маріу де Са-Карнейру, Дороті Річардсон, Павло Тичина, Олександр Олесь, Євген Маланюк.
Представники модернізму в образотворчому мистецтві: Пабло Пікассо, Сальвадор Далі, Ґеорґ Ґросс, Отто Дікс, Чарлз Демут.[1]
Представники модернізму в кіно: Георг Вільгельм Пабст, Дзиґа Вертов, Олександр Довженко
Представники модернізму в архітектурі: Ф. Юр’єв, М. Буділовський, А. В. Комаровський, Є. A Сафронов, А. П. Зибін[2]
Представники модернізму в музиці: Ерік Саті, Поль Дюка, Карл Орф, Курт Вайль, Бела Барток, Золтан Кодай
Різні тлумачення терміну[ред. | ред. код]
Вперше модернізм виявив себе в експресіонізмі (хоча сам експресіонізм виник раніше), значною мірою — в сюрреалізмі, проте чи не найбільше естетичним настановам модернізму відповідала «нова об’єктивність».
З часом, однак, до модерністських течій почали зараховувати й споріднені з ним напрямки мистецтва межі сторіч — імпресіонізм, символізм,неоромантизм, неокласицизм, модерн (ар-нуво), а іноді — навіть авангардистські напрямки — такі, як футуризм чи кубізм. Модернізм таким чином перетворився на синонім усього некласичного мистецтва кінця XIX — першої половини XX сторіч.
Характерні риси модернізму[ред. | ред. код]
Модерністи, на відміну від реалістів та авангардистів, свідомо робили свою творчість антидемократичною, елітарною. На їхнє переконання, модернізм зовсім не покликаний бути для широких мас, а навпаки. Відомий іспанський філософ та мистецтвознавець Хосе Ортега-і-Гассет зазначає: «Модерністське мистецтво має маси проти себе, і воно завжди буде мати їх проти себе. Воно, по суті, чуже народові й більш того, воно вороже народові». Модернізм ставить собі за мету бути «мистецтвом для митців, а не для мас людей. Це буде мистецтво касти, а не демократичне мистецтво». Втім, принцип цей не є для модернізму абсолютним. Винятком з «антидемократичного» правила може слугувати теорія і творча практика унанімістів та експресіоністів.
Модернізм затверджує пріоритет форми над змістом. Один з теоретиків модернізму К. Фідлер проголошує: «В художньому творі форма повинна сама по собі утворювати матеріал, заради якого й існує художній твір. Ця форма, що водночас є і матеріалом, не повинна виражати нічого, окрім себе самої… Зміст художнього твору є ніщо інше, як саме формоутворення».
Література модернізму є рішучим протестом і запереченням художніх принципів реалізму й натуралізму з їхнім зверненням до реальної дійсності, життєподібністю, деміфологізмом, аметафізичністю. Той же К. Фідлер зауважує: «Мистецтво аж ніяк не покликане проникати в низьку дійсність, що є дійсністю всіх людей…» Але в той же час модернізм не приймає романтичної втечі від дійсності. Мистецтво, за виразом Фідлера, не має «сумнівного покликання врятувати людей від дійсності, виходячи з казкового королівства».
На зміну реалістичній та натуралістичній об’єктивності приходить модерністська художня суб’єктивність. Предметний світ деформується та абсурдизується. І ця «нова дійсність» є для митців-модерністів абсолютно реальною. Чим неправдоподібнішою є картина світу, тим вірогіднішою вона стає для модерністів. «Традиційний» реалізм для модерністів — це лише один з можливих засобів відображення світу, який не осягає справжньої реальності — ірраціональної, метафізичної, непізнаванної та, врешті-решт, ірреальної. Американський літературознавець Дж. Е. Міллер слушно зауважив, що «модернізм можна вважати бунтом проти „реалізму“, але не проти „реальності“. Реальність слід знаходити не в узгоджених зовнішніх подіях, а в потоці свідомості, що виникає в зіткненні з цими подіями, які швидко обираються, набирають певної форми, викликають переживання».
«Потік свідомості», про який пише американський дослідник, є одним з основних художніх прийомів літератури модернізму. Термін цей належить відомому психологові та філософові Вільяму Джеймсу. Класичними зразками застосування потоку свідомості в модерністській літературі є романи «Улісс» Джеймса Джойса, «У пошуках втраченого часу» Марселя Пруста, «Місіс Делловей» Вірджинії Вулф.
Іншим популярним художнім прийомом модернізму є монтаж, що прийшов у літературу з кіномистецтва (фільми Сергія Ейзенштейна). Він заснований на поєднанні різнорідних тем, фрагментів, образів. У футуризмі, дадаїзмі, «театрі абсурду» монтаж виступає як засіб пізнання світу: створюючи абсурдний образ, він наочно показує обрис безглуздого світу. Нерідко монтаж тісно пов’язаний з прийомом внутрішнього монологу. Так, аналізуючи Джойсів «потік свідомості», С. Хоружий пише: «…зберігаючи основні ознаки внутрішнього мовлення, Джойс в той же час піддає його операції монтажу: проводить в його масиві жорсткий відбір, виганяє будь-який баласт і формує нове мовлення, згущене та високоорганізоване. Спільність з методом монтажу Ейзенштейна тут цілковита; обидва митці досягають такої виразності та життєвості свого матеріалу, якою ніколи не володіє реальне, незмонтоване життя».
Модерністи віддають перевагу умовним формам, що, однак, зовсім не виключає використання засобів цілком життєподібних. Проте нерідко саме життєподібні елементи творів модернізму створюють ефект ірреального, неправдоподібного. Фантастика тісно пов’язана з реальністю в мистецтві модернізму. І, за словами Д. Затонського, «найбільш неймовірне, безглузде та незрозуміле відбувається в буденній, тривіальній обстановці. Вторгнення фантастичного аж ніяк не супроводжується барвистими романтичними ефектами, а оформлюється як найприродніша річ у світі, що не викликає ні в кого подиву». Яскравим прикладом цього є твори Франца Кафки.
Нерідко модерністи руйнують традиційні конструктивні елементи твору. Їхнім творам може бракувати сюжету й композиції, художнього часу та простору, персонажів і дії. На всю художню діяльність модерністів поширюється «тотальна» іронія. Згідно з цим, постійно натрапляємо на пародію та алюзію, оголення прийому та акцентацію на «зробленості» твору, елементи гри та ілюзії творчості.
Модернізм створює власні міфи, твори його нерідко перетворюються на міфологеми. «Замість розповідного методу ми можемо використовувати тепер міфічний метод», — писав один з найвизначніших модерністів XX століття Томас Стернз Еліот. Міфотворчими є твори Дж. Джойса та А. Бєлого, Г. Майрінка та В. Хлєбникова, Т. С. Еліота та Ε. Паунда, Д. Буццаті та X. Л. Борхеса. Процес модерністської творчості, зазначав Д. Затонський, «є процесом перетворення реальних явищ, подій, проблем на ідіоми, символи, знаки — тобто абстрактні форми, що не відображають дійсності, а лише її символічно моделюють, створюють дещо подібне до адекватного їй душевного настрою».
В архітектурі модернізм починав з експресіонізму, який однак вже невдовзі поступився функціоналізму (в його ранніх проявах, зокрема у школі Баугауз) та ар-деко, який вважають «класикою» архітектурного модернізму.
9. Модернізм в архітектурі початку хх ст.
Наприкінці XIX — на початку XX ст. стиль модерн набуває поширення і в українській архітектурі, що виявилося у геометрично чітких лініях споруд, динамічності їхніх форм. У цьому стилі побудовано залізничні вокзали Львова, Києва, Жмеринки, Харкова, перший в Україні критий ринок (Бессарабський). Найяскравішими постатями архітектурного модернізму були К. Жуков, О. Вербицький, М. Верьовкін та ін. Пошуки та експерименти архітекторів-модерністів мали на меті забезпечити максимальну функціональність будівлі, зберігай при цьому чіткість у лініях фасаду. В архітектурі кінця XIX – початку XX століття вирізняється постать Владислава Городецького. Особливо завдячує йому Київ, прикрашений неповторними будівлями в стилі модерну (будинок з химерами), неокласицизму (музей старожитностей і мистецтва, нині Національний художній музей), неоготики (Миколаївський костел, нині Національний будинок органної музики), мавританської архітектури (Будинок актора).У 1910–1920 рр . отримав розповсюдження стиль необароко – спроба поєднати традиції високого “мазепинського бароко” із досягненнями європейського модерну.Комуністичний режим зруйнував чимало визначних будівель, які пізніше були внесені до офіційних списків пам’яток архітектури (Михайлівський Золотоверхий і Микільський військовий собори в Києві, Троїцький собор у Глухові тощо). Сьогодні деякі з них, наприклад, Михайлівський Золотоверхий чи Успенський собору Києві, відбудовані.В 1932 р., з організацією єдиної Спілки архітекторів, було проголошено єдиний творчий метод — метод соціалістичного реалізму і тотальної орієнтації на класику. Розпочинається активна політизація архітектурної діяльності та формування архітектури режиму з його пориваннями до гігантоманії та бутафорської помпезності форм.В 1936—1939 рр. були збудовані: будинок ЦК КП(б)У, нині Міністерство закордонних справ України; будинок НКВС, нині Кабінет міністрів України; будинок Верховної Ради УРСР.Після Другої світової війни національно-самобутні ретроспекції відбилися в архітектурній діяльності періоду післявоєнної відбудови міст і сіл України. Особливо це мало значний вплив на грандіозну відбудову Хрещатика. В 1960—70-ті роки з’являються перші прояви нової образності архітектури, використання сучасних індустріальних конструкцій та прогресивних будівельних матеріалів — Палац спорту в Києві; наземні станції Київського метрополітену «Хрещатик»; «Університет»; готель «Тарасова гора» в м. Каневі; Палац дітей та юнацтва у Києві; кіноконцертний палац «Україна». Оригінальністю та новизною форм позначена архітектура комплексу Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка.
Офорт (фр. eau-forte, буквально — міцна вода; азотна кислота) — різновид гравюри на металі, котрий дозволяє отримувати відтиски з друкарських форм, які попередньо оброблені кислотами. Техніку офорту використав Т. Шевченко для виготовлення задуманого ним періодичного видання «Живописна Україна». Найбільш відомою у цьому виданні є перша ілюстрація до не виданої ще на той час (1844 рік) «Історії Русів» — «Дари в Чигирині».